Святий апостол Фома був родом із галілейського міста Пансада і займався риболовлею. Почувши благовістя Ісуса Христа, Фома все покинув і пішов за Христом. Святий Фома входить в число дванадцяти учеників Христових — 12-ти майбутніх апостолів.

За свідченням Святого Писання, апостол Фома не повірив розповідям інших учеників Господніх про Воскресіння Ісуса Христа і явлення Його апостолам. “Поки не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу палець мій у рани від цвяхів, і не вкладу руку мою в ребра Його, не повірю” (Ін. 20. 25). На восьмий день після Свого Воскресіння, Господь явився і апостолу Фомі, показавши Свої рани. “Господь мій і Бог мій” – вигукнув святий апостол (Ін 20. 28).

Святитель Іоан Златоуст так пише про ап. Фому: “Фома, який раніше був слабший у вірі від всіх інших апостолів, з благодаті Божої, став мужнішим, ревнішим і невтомнішим від всіх них, так, що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не боячись сповіщати Слово Боже навіть диким племенам народів”

За Священним Переданням Православної Церкви, святий апостол Фома заснував християнські Церкви у Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол утвердив своєю мученицькою кончиною. За навернення до Христа сина та дружини правителя індійського міста Медіапора (Медіпура) святий апостол був ув’язнений, зазнав нестерпних мук і заколений п’ятьма списами, відійшов душею до Господа.

Частки нетлінних мощей святого апостола Фоми зберігаються в Індії, Угорщині та на Святій Горі Афон. З іменем апостола Фоми пов’язана Аравійська (або Арапетська) ікона Божої Матері (6 вересня).