Проповідь на свято Різдва Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії

(краєграніє проповіді: “РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ”)

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

“Різдво Твоє, Богородице Діво, радість сповістило всій вселенній: із Тебе бо засяяло Сонце Правди — Христос Бог наш, Він, зруйнувавши клятву, дав благословення і, знищивши смерть, дарував нам життя вічне.” (Тропар святу Різдва Богородиці. Глас 4-ий).

Радісна подія, згадуючи яку, ми святкуємо сьогодні, відбулася на межі Старого і Нового Завітів, коли людство діййшло до такого духовного занепаду, що, здавалося б, воно уже самостійно не може виправитися й відновити рідство зі своїм Творцем — Всемогутнім Богом. Саме тому ця подія — Різдва Пресвятої Діви Марії, Яку Господь обрав, від віку, для того, щоб Вона стала вмістилищем Невмістимого Бога; Живим, Одушевленним Храмом другої іпостасі Пресвятої Тройці — Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, — стала неймовірною радістю для людей всіх віків і народів.

Історія цієї події не описана у Біблії, про неї ми дізнаємося зі Священного Передання Церкви, якоми ми повинні вірити, бо св. апостол і Євангелист Іоан Богослов пише: “Багато й іншого сотворив Ісус, що не записано у книзі цій, але, коли б написати про все докладно, то думаю, що і світ не вмістив би написаних книг.” (Ін. 21. 25). Для того, щоб легше було  собі уявити той духовний занепад тогочасного світу, необхідно коротко розглянути стан людства перед пришестям Спасителя і всезагальну жадобу роду людського до спасіння.

Зчасом, після втрати людиною Раю, суспільство почало все більше віддалятися від Істиного Єдиного Бога, вдаючись до  ідолослужіння, в поклонінні різноманітним явищам природи. У період поширення язичницького політеїзму (багатобожжя), правдиву віру в людях підтримували лише святі праотці й патріархи. Основою цієї віри було очікування пришестя на землю, обіцяного Богом Месії: “Ворожнечу покладу між тобою (змієм) і між жінкою, між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його у п’яту.” (Бут. 3. 16).

Досягнувши невиносимої розбещеності, за часів Ноя, людство було приречене Богом на загибель у всесвітньому потопі, але вже відразу після цього покарання, людська природа, поражена гріхом, в особі середнього Ноєвого сина — Хама, вдається до гріха батьківської зневаги, заслуговуючи батьківського прокляття.

В особі патріарха Авраама та його нащадків, обирає Собі Господь Свій, Богообраний народ — Юдеїв, яких навчає істинному монотеїзму (єдинобожжю). Приблизно, за 1500 років до Різдва Христового, Творець обирає Собі пророка Мойсея — провідника Свого народу, через якого дав для людей Закон на виконання, а також великі откровення минулого, наказавши пророкові записати все це у книгу Закону. Адже, всі події, які відбувалися в історії існування світу, від початку його створення, аж до Мойсея, в тому числі й обітниця Божа про пришестя у світ Спасителя, передавалися людьми з уст в уста; з покоління в покоління.

Однак, не зважаючи ні на що, язичництво постійно розповсюджувалося по світу. Євреї Откровення Божі та віру в Нього, з часом, почали сприймати неправильно; людські серця затверділи до такої міри, що не спромагалися сприймати Богонатхненних мужів — Старозавітних пропоків, яких Господь посилав до Свого народу, щоб викривати його гріхи та навертати до розкаяння й Богошанування.

Перед пришестям у світ Спасителя — Ісуса Христа, наслідки гріхопадіння серйозно почали відбиватися на людях. Духовний занепад породжував занепад фізичжний: суспільство замінило істине Богошанування на ідолопоклонство; юдеї тільки зовнішньо дотримувалися, даного Богом, Закону; фізичні хвороби та смерть стали частішим явищем у світі, а вік людей різько скоротився. Сильніші держави захоплювали слабших, підпорядковуючи їх собі, навіть Юдея стала провінцією Римської імперії; сильні світу цього знущалися над простим народом; обкладали його величезними податками… У ці часи люди все частіше згадували обітницю Божу про майбутнього Месію, Який мав визволити світ від неволі ворожої.

Разом з цією обітницею, древньогрецькі філософи Сократ і Платон прямо вказували, що на землю повинен прийти Божественний Посланець. На їх думку, Він мав вивести людство з тієї кризи, в якій воно опинилося. Надію людей на пришестя Спасителя підсилило розселення євреїв по території Римської імперії, адже вони приносили з собою Месіанські пророцтва.

Етнічні євреї очікували Месію всенародно, адже не тільки книжники, але й простий народ знав усі пророцтва про майбутнього Спасителя. А римський історик Тацит, (І-е ст. до Р. Хр.) писав, що у його час було розповсюджене переконання про те, що на Сході скоро з’явиться Цар, Який підкорить Собі увесь світ.  У людей склалася думка, що прийдешній Месія прийде, як земний цар і, завоювавши весь світ, визволить всіх від зовнішніх ворогів, а тоді настане щасливе, мирне життя.

Саме тоді прийшла, передбачена Всемогутнім Творцем “повнота часу”, коли змушений був прийти Син Божий на землю. Але, щоб принести Себе в жертву за гріхи світу та, щоб прийти у світ, Господь мав прийняти на Себе людську природу (тіло), а для цього Він повинен був народитися від земної, непорочно-чистої Діви, Яку Небесний Творець передбачив у особі доньки святих праведних Богоотців Іоакима та Анни — Пресвятій Ліві Марії, Преславне Різдво Якої ми сьогодні святкуємо.

В невеличкому Галілейському містечку Назарет жило побожне подружжя — праведні Іоаким і Анна. Іоаким походив із царського роду пророка і псалмоспівця Давида, а Анна — з роду первосвященика Аарона. Вони дожили до похилого віку, але не мали дітей, бо праведна Анна була неплідна. Неплідність у євреїв розцінювалася, як покарання Боже за важкі гріхи подружжя, через що святі старці все життя зазнавали зневаги від оточуючих їх людей. Та, навіть у своєму старечому віці, праведне подружжя не втрачало віри і надії на Божу Всемогутність. Іоаким та Анна щиро молилися до Бога, будучи впевненими, що Господь розрішить Аннину неплідність так, як Він це зробив із 80-літньою Саррою, — дружиною Старозавітного патріарха Авраама.  Праведні старці навіть склали обітницю перед Богом, що, коли Господь пошле їм дитину, то вони віддадуть її до храму на служіння Богові.

Якось, в одне їз юдейських свят, праведний Іоаким пішов до Єрусалимського храму, щоб у знак вдячності Богові за все, принести свою скромну жертву. Та, коли старець дочекався своєї черги для жертвоприношення, в його адресу з уст присутніх у святині юдеїв, посипалися ганебні насмішки та звинувачення у гріховності. І первосвященик, ображаючи Іоакима, обізвав його грішником та, не прийнявши жертву праведника, прогнав його із храму.

Тягарем великим для душі Іоакима стала ця ганьба. У сльозах своїх старець вирішив податися в Юдейську пустелю і там, слізно, молитися до Бога про дарування їм із Анною дитини і, щоб Господь зняв з них ганьбу бездітності.

Отримавши звістку про те, що сталося в Єрусалимському храмі, праведна Анна почала гірко плакати і, подавшись у Гефсиманський сад, слізно молилася:, взиваючи до Бога “Господи, птахи небесні дають продовження своєму роду, звірі степові народжують потомство своє, навіть земля родить плоди, даючи життя рослинному світові; тільки я одна недостойна зватися матір’ю, зніми з нас ганьбу бездітності…”. Благання Іоакима і Анни одночасно лунали до Неба з різних місць усамітнення.

Їхні молитви вислухав Господь тоді, коли Іоаким та Анна, прикрашені добродійним життям, приготували себе, щоб стати батьками Преблагословенної Доньки — Пречистої Діви Марії, Яка мала прийняти в Себе Невмістимого Бога й принести світові спасіння. Архангел Гавриїл явився, одночасно Іоакиму та Анні, сповіщаючи, що вислухав Бог їх благання, і вони народять доньку, якій повинні дати ім’я Марія.

Дивне народження Пресвятої Діви Марії стало великою радістю для всього світу. Бо з Неї родові людському, який, через свою гріховність, поглинув у духовну, безпросвітну темряву і сидів у ній, “Засяяло Сонце Правди — Христос Бог наш”, Він, “зруйнуввши клятву, дав благословення і, знищивши смерть, дарував нам життя вічне”.

Іменно, Старозавітний Закон, даний юдейському народові через пророка Мойсея, був тією нелегкою клятвою, яка, як пише святий апостол Павло, “умертвляла”. Адже кожен, хто порушував хоч одну із заповідей цього Закону, обов’язково, підлягав жорстокому покаранню, в кращому випадку; або, скоріше за все, – ганебній, мученицькій смерті. Юдейський Закон (клятва), не давав людині можливості покаятися і, виправившись, продовжувати жити. Тогочасні люди вимушені були жити за принципом: “око за око, зуб за зуб”, а, коли людину заставали, наприклад, на гріху крадіжки, чи перелюбу, то вона, неодмінно, мала бути закидана камінням.

Важкі, смертоносні постанови Старозавітного Закону спростив Христос. Він, будучи людиною, від самого народження й до 30-літнього віку, досконало виконував Закон Мойсея, вийшовши ж на Свою місію — спасіння роду людського, Ісус Христос “дав благословення”; Він приніс, як пише той же ап. Павло, “Новозавітну благодать, яка животворить”. Бо всі найгірші грішники, що заслуговували ганебної, мучительної смерті, але приходили до Божественного Спасителя із щиросердечним розкаянням, – отримували від Богочоловіка прощення своїх гріхів та можливість жити не лише фізично, але й, у майбутньому, – духовно, вічно.

Ймовірно, хтось задається питанням: “Як же Христос, знищивши смерть, дарував нам життя вічне, якщо кожна людина, в опреділений час, померає, відходячи в землю, з якої взята”?

Ми повинні розуміти, що наслідком гріхопадіння прародичів у Раю є фізична та духовна смерть, яким підлягали всі люди, що жили від Адама, аж до Голгофської Жертви Спасителя, крім пророків Мойсея та Іллі, які були з тілом забрані на Небо. Фізична смерть — це, коли людина, у земному своєму житті зазнає різних хвороб, немолчей, після чого, в кінцевому результаті, душа відходить з тіла і воно померає, повертаючись в землю. Духовна ж смерть — це, коли людина, живучи у гріхах, стає слугою диявола, підпорядковуючи йому свою душу. А після відділення від тіла, душа людська відходить не на Небо – “у Царство, приготовлене від початку закладин світу” (Мф. 25. 34), а, підпавши прокляттю Божому, “відходять у геєнну вогненну, приготовлену для диявола і слуг його.” (Мф. 25. 41). Духовна смерть полягає в тому, що людська душа, призначена для вічного життя в Бозі, буде страждати в пеклі віл позбавлення її Божої Благодаті, Богоспоглядання та Богоспілкування, і це триватиме вічно.

Але Ісус Христос, народжений від Діви Марії, приніс Себе в жертву на Хресті. Фізично померши, Господь душею зійшов у пекло, полонивши яке, Він умертвив духовну смерть, визволивши з кайданів сатани Старозавітних праведників (Мф. 27. 52) і весь рід людський.

Разом з тим, воскреснувши тілом із мертвих, Всемогутній Господь переміг і фізичну смерть, даючи можливість воскреснути у страшний день Другого Пришестя Свого кожному, хто помер, а тим, що залишаться живими — перемінитися (1 Фес. 4. 16-17), отримавши духовні тіла для вічного життя

І, вознсшись в людській прирроді на Небеса, та, сівши праворуч Бога Отця, Син Божий обожествив її, прославив і ввів у лоно Пресвятої Тройці, де кожна людина після Страшного Суду зможе перебувати, якщо своїм життям зуміє уподібнитися земному життю у плоті Христа Спасителя.,

Її, – Пречисту Діву Марію, Різдво Якої ми сьогодні так урочисто вшановуємо, старенькі Богоотці, праведні Іоаким та Анна, до 3-літнього віку виховували самостійно, у своєму вбогому Назаретському домі. З молоком благочестивої матері та любов’ю побожного батька, вони прививали до душі своєї Доні нелицемірну, всевіддану любов до Творця, а також всевідданий послух і смирення, готуючи Діву для служіння Богові у храмі. Коли сповнилося Марії три роки, святе подружжя виконало свою обітницю, в слізних молитвах колись дану Богові, віддавши Її до Єрусалимського храму для виховання та служіння Всевишньому. Тут, у храмі, Свята Діва Марія стала Всезолотим Ківотом, Живим Храмом, приготовленим для прийняття в собі Всюдисущого Невмістимого Бога, Сонця Правди, Яке мало засяти в духовній безпросвітній темряві, в якій погибало тогочасне суспільство. Саме тому подія Різдва Божої Матері стала такою радістю для людей всіх поколінь і народів, які у всі часи віддають славу, честь та поклоніння Пресвятій Діві Богородиці та Її улюбленому Сину — Христу Богу нашому. Будемо підносити і ми свої щоденні молитви до Пресвятої Діви Марії, взиваючи: “Преславна Приснодіво, Мати Христа Бога нашого! Принеси нашу молитву Синові Твоєму і Богові нашому, щоб Він спас Тобою душі наші.” Амінь.

21 вересня 2016 р. Б.
м. Коломия
кандидат богослів’я
Архимандрит ОЛЕКСІЙ
(Мензатюк)